“Муніципальна варта”: загроза національній безпеці за бюджетний кошт

Останнім часом в Україні все поширенішим стає явище створення міськими радами на базі колишніх інспекторів з благоустрою так званих “Муніципальних варт” або ж “Муніципальних охорон”, які створюються у формі Комунальних підприємств або ж Комунальних установ.

Вказані органи, як переконують мери міст, мають слідкувати за порядком на вулицях або ж охороняти комунальне майно, однак на ділі реальна мета таких формувань є зовсім іншою, а сам їх статус прямо протирічить чинному законодавству та загрожує національній безпеці.

Органи місцевого самоврядування – міські ради та їх виконавчі органи діють у сфері, так званого “публічного права”, головним принципом якого є “дозволено те, що прямо передбачено законом”. Тобто виходячи зі зворотнього “заборонено те, що прямо законом не передбачено”. Тобто на відміну від нас з Вами, які діють у площині “приватного права”, органи місцевого самоврядування як суб’єкти владних повноважень не можуть робити те, що законом не передбачено.

Отже що з приводу таких муніципальних мілітарних формувань можна знайти у чинному законодавстві?
Напевно Ви вже здогадалися – абсолютно нічого.

Тобто чинне законодавство не передбачає можливості створення так званої “муніципальної поліції, варти, охорони” чи будь-чого іншого, а відтак жодна міська/селищна чи сільська рада таких повноважень не має.

Деякі представники муніципальної влади в різні часи посилалися на пп. 1 п. а) ч. 1 ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” згідно якої до відання виконавчих органів рад належать повноваження щодо підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов.

Разом із цим така норма на сьогоднішній день є мертвою, оскільки відповідного положення Закону щодо існування місцевої міліції чи поліції ні вже не чинний Закон України “Про міліцію”, ні чинний Закон України “Про Національну поліцію” не містили, а норма пп. 1 п. а) ч. 1 ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” колись була введена скоріш за все заради певного експерименту, який у деяких населених пунктах таки пройшов, однак з тріском провалився.

Знову ж таки, на сьогоднішній день Закон України “Про Національну поліцію” не містить жодних положень про існування “місцевої/муніципальної поліції”, а перелік видів поліції визначений у ст. 13 Закону є вичерпним і розширеному тлумаченнню не підлягає.

Такий стан речей продиктований так званою “монополією держави на насильство” та “принципом розподілу влади”, а також унітарним характером нашої держави, де адміністративно-територіальні одиниці не мають ознак державності.

Про монополію держави на насильство колись говорив і Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, однак сьогоднішня ситуація в Україні демонструє, що далі слів головний “силовий міністр” не пішов.

Більше того, коли ми говоримо про Національну поліцію чи інші органи правопорядку, то у відносинах громадянин/держава в даному випадку прописані чіткі правила гри та система стримувань і противаг, а також відовідальність та механізми притягнення до такої відповідальності. Органи правопорядку та застосування сили вбудовані в систему держави та вертикально підпорядковані, тобто контрольовані з центру – з центрального органу виконавчої влади чи іншого державного органу.

Це дає можливість державі контролювати ситуацію у всіх адміністративно-територіальних одиницях, відповідно провадити єдину політику та цим забезпечувати територіальну цілісність та єдність і певним чином “правову визначеність”.

Отже з правової точки зору на сьогоднішній день в Україні на всій її території не існує жодних підстав для існування “місцевої поліції” чи інших квазіправоохоронних органів – в даному випадку монополія на правоохоронну діяльність залишається у держави.

Чим же загрожує створення місцевих правоохоронних органів?

Перше – певним чином “правовому хаосу”. Про що я? Наприклад, коли співробітник Національної поліції чи Служби безпеки України всупереч Закону використовує надані йому повноваження будь це оперативно-розшукова діяльність чи застосування спецзасобів – ми маємо чіткий механізм протидії та органи контролю, а також нормативно-правовий акт який ці правовідносини врегульовує – Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс, тощо. У випадку ж з “мєстячковими квазіправоохоронцями” на них абсолютно такі вимоги не поширюються і займаючись “правоохоронною діяльністю” вони діють абсолютно безкарно, а громадяни в такому випадку є абсолютно незахищеними, що породить (та вже породжує, про що буде вказано нижче) свавілля.

Друге – вказані органи замикаються всередині власної системи та не будуть мати над собою відповідного органу контролю або ж нагляду, що зайвий раз розв’яже їм руки та в рамках існуючої в Україні правової культури, тобто практично її відсутності, призведе до свавілля та жодним чином не буде стримувати їх від здійснення діяльності не передбаченої законом, оскільки жодної системи стримувань чи противаг в даному випадку не буде існувати і на сьогоднішній день не існує.

Третє – дане явище створить “конкуренцію сили”, тобто в даному випадку “зіштовхне” між собою державні правоохоронні органи та новостворені місцеві, що цілком може перерости у повноцінне силове протистояння в певних регіонах, а також абсолютно не сприятиме розумінню громадянами “належного суб’єкта” для відповідних звернень про допомогу та розумінню повноважень таких органів. Крім того, абсолютно очевидно, що це ніяким чином не покращить ситуацію із кваліфікованістю кадрів в органах правопорядку.

Четверте – створення відповідних інституцій покладає додатковий надмірний тягар на місцеві бюджети, який абсолютно не є доцільним з огляду на те, що на сьогоднішній день немає жодної нагальної причини створювати місцеву поліцію та витрачати на це багатомільйонні кошти, які мають йти на потреби місцевої соціальної та культурної сфери, а також інфраструктури, які часто в тій чи іншій мірі залишаються недофінансованими.

П’яте – вказане явище створює додаткову корупційну складову в діяльності органів місцевого самоврядування, з огляду знову ж таки на відсутність контролю та навіть можливостей та ресурсів для контролю за такими органами, а також з огляду на інституційну замкнутість, тобто перебування таких органів всередині системи місцевого самоврядування в конкретному місті/районі/області і відсутності контролю ззовні та зі сторони держави.

Шосте – найголовніше – наявність місцевих мілітарних формувань є прямою загрозою національній безпеці та територіальній цілісності України. Процес децентралізації, запущений чинним урядом, наділив місцеву владу додатковими фінансовими можливостями, які вкупі з масштабами корупції та фантастичними статками місцевих “еліт” створює можливості для розбудови власної мілітарної інфраструктури. На сьогоднішній день існування таких формувань є незаконним, залежно від форми їх організації може потрапити під дію різних статей Кримінального кодексу, а у випадку, коли це охоронна фірма – держава в особі Міністерства внутрішніх справ Україна здатна анулювати її ліцензії. У випадку ж легалізації муніципальних збройних формувань регіональні “еліти” зможуть цілком законно інвестувати у власні армії, які зможуть у кількості та за рахунок відсутності відповідальності перевищити державні правоохоронні органи та переважити їх у силі, що з огляду на стан сьогоднішньої України неодмінно створить можливості для захоплення влади на місцях, розвитку сепаратистських рухів та шантажу центральної влади зі сторони місцевих одіозних політиків. Не варто також забувати що анексія Російською Федерацією Криму та збройна агресія на сході України відбулася в тому числі за рахунок місцевих “самооборон” та “народних дружин”, які у подальшому перетворилися у повноцінні терористичні організації. Цікаво, що однією з перших ідея “озброїти людей на місцях” пролунала від вже покійного друга Михайла Добкіна – Євгена Жиліна – лідера терористичної організації “Оплот” на так званому Харківському з’їзді депутатів всіх рівнів південно-східних областей України.

Яскравим прикладом усім переліченим вище ризикам є органи, створені Одеською міською радою за ініціативи мера Одеси Геннадія Труханова: Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради та Комунальна установа “Муніципальна варта” (в минулому Комунальне підприємство “Муніципальна охорона”), які підпорядковуються Одеському міському голові.

Під час утворення таких органів Геннадій Труханов особисто запевняв, що не йде мова про створення приватних армій чи підрозділів, однак як виявилося у подальшому все вийшло не так, як казав міський голова.

№ 1. Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради

Так, 27 серпня 2014 року Одеською міською радою було прийнято рішення № 5228-VI , яким утворено Департамент муніципальної безпеки, який на перший погляд мав би замінити Інспекцію з благоустрою, однак з Положення про Департамент, який було затверджено вказаним рішенням, на даний орган було покладено низку невластивих йому правоохоронних функцій – «забезпечення здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю»(пп. 6 п.2.4 Положення), а також має право “здійснювати перевірки та рейди щодо додержання юридичними та фізичними особами законодавства у сфері громадської безпеки” (пп. 4.1.1. п. 4.1. Положення), тощо.

У подальшому вказані вище норми положення були виправлені та за Департаментом залишені “організація заходів з охорони громадського порядку на території міста” (п. 2.1.6. Положення про департамент) та “взаємодія з правоохоронними органами та іншими органами виконавчої влади, на які згідно з чинним законодавством України покладено обов’язки із забезпечення громадської безпеки та порядку, боротьби зі злочинністю, її організованими формами” (п. 2.2.3 Положення), що не передбачає можливостей для прямої участі співробітників Департаменту в охороні громадського порядку чи в боротьбі зі злочинністю, однак практика показала, що його співробітники діють всупереч навіть власного Положення.

Разом із цим, попри задекларовані мером і положенням про Департамент цілі та завдання одесити найчастіше можуть бачити співробітників Департаменту або під стінами міської ради, коли необхідно перешкодити у доступі до будівлі мерії або під час вимагання хабарів чи силових акцій.

Цікаво й те, що співробітники Департаменту з незрозумілих причин носять мілітарну форму та спецзасоби, хоча не мають жодних на це повноважень та не мають підстав для застосування сили.

При цьому затримувати будь-яких осіб співробітники Департаментів не мають жодного права, з огляду на що видається дивним те, що із самого початку діяльності Департаменту – Одеський міський голова Геннадій Труханов систематично власними Розпорядженнями доручав Департаменту невластиві для інспекторів з благоустрою завдання – забезпечення охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.

З часом вказаний орган з контролю за благоустроєм перейшов на силовий рекет – люди в мілітарній формі та зі спецзасобами систематично займаються вимаганням хабарів та перешкоджанням законній господарській діяльності.

Крім того, саме співробітники вказаного Департаменту та безпосередньо їх керівник із самого початку діяльності та систематично перешкоджали журналістській діяльності та не пропускали одеситів на засідання сесій Одеської міської ради. Більше того, співробітники Департаменту неодноразово застосовували силу до одеситів, які якимось чином потрапляли на сесію ради та в буквальному сесні “виносили” їх з таких засідань.

Взагалі цікаву статистику щодо того наскільки якісно “муніципали” виконують надані їм повноваження, надав ще в 2016 році журналіст-розслідувач з Одеси Григорій Козьма.

Разом із цим попри кричущі факти вчинених порушень та використання спеціальних засобів, а також існування на сьогоднішній день вироків місцевих судів щодо притягнення співробітників Департаменту до відповідальності, відповідну інформацію на офіційні запити Департамент не надає та приховує.

Що стосується вартості даної структури для бюджету міста, тобто наших з Вами коштів, то 77 бойовиків-співробітників даного Департаменту за три роки обійшлися нам в майже в 33 000 000 (тридцять три мільйони) гривень, хоча до бюджету принесли лише близько 2 500 000 (два мільйони п’ятсот тисяч) гривень, згідно інформації з опублікованих звітів Департаменту. Цікавим фактом є те, що на перший запит Департамент відмовився надавати інформацію про отримані бюджетні кошти.

Отже в даному випадку бачимо, що структуру, природніми завданнями якої є догляд за благоустроєм міста Одеси за кошти одеситів вдягнули, озброїли та направили проти них самих та проти неугодних журналістів одночасно “забивши” на профільні питання благоустрою.

2. Комунальна Установа “Муніципальна варта”/Комунальне підприємство “Муніципальна охорона”.

Як було вказано вище створювати мілітарні органи міські ради не мають жодного права (як бачимо на прикладі Департаменту муніципальної безпеки Одеську міську раду це не зупинило), тож певним виходом з цього стало створення мілітарних формувань під виглядом комунальних “охоронних фірм”, які нічого спільного з охоронною діяльністю не мають, а виконують, знову ж таки функцію кишенькової армії, про що буде вказано нижче.
Отже у квітні 2015 року було створено Комунальне підприємство “Муніципальна охорона”, якому також згідно статуту надали наступні завдання:

  • сприяння у межах своє компетенції охороні і забезпеченню громадського порядку під час проведення масових заходів.
  • сприяння у межах своєї компетенції охороні громадського порядку під час проведення засідань Одеської міської ради, її виконавчого комітету та інших заходів.
  • вжиття у межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення громадського порядку під час роботи виконавчих органів та комунальних підприємств, установ, організацій Одеської міської ради.

Щоб створити у одеситів враження, що така “контора” є цілком легальною та замаскувати на початку муніципальну охорону навіть намагалися вдягнути у форму Національної гвардії, що прямо заборонено п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про охоронну діяльність», однак після розголосу у ЗМІ все ж таки перевдягнули, однак знову ж таки у форму близьку до мілітарної.

Незважаючи на сумнівний характер даного комунального підприємства у 2016 році Міністерство внутрішніх справ України видало йому ліцензію на право надання охоронних послуг із можливістю використовувати “спеціальні засоби”, тобто балончики, кийки, наручники та навіть транспортні засоби.

Знову ж таки, як і у випадку з Департаментом муніципальної безпеки діяльність комунального підприємства, яке мало б надавати охоронні послуги, звелася до примітивної протиправної діяльності, яка знову ж таки прямо протирічила ліцензійним вимогам, зокрема:

– участі в господарських конфліктах та виконанні судових рішень, що прямо заборонено п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про охоронну діяльність».

– систематичному недопуску містян на засідання депутатських комісій та засідання сесій, всупереч п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про охоронну діяльність» не говорячи вже про численні норми Конституції та Законів України, які прямо гарантують право громадян на доступ до засідань колегіальних органів місцевого самоврядування.

Бувало також, що вказані особи могли не пропускати в будівлю мерії навіть обласного прокурора, 

– застосування фізичної сили до громадян та викидання одеситів з будівлі мерії.

– перешкоджання роботі журналістів та недопуск їх на сесії чим неодноразово вчиняли злочини, передбачені ст. 171 Кримінального кодексу України.

– перешкоджання реалізації права на мирні зібрання, тобто вчинення злочину, передбаченого ст. 340 Кримінального кодексу України.

Цікавим фактом є те, що самих лише комунальних охоронців міській владі було мало і для захисту себе від одеситів вона найняла приватну охоронну структуру – Охоронну фірму “Зевс”, яка разом зі співробітниками Департаменту муніципальної безпеки та КП “Муніципальна охорона” перешкоджала допуску на сесію журналістам та громадянам.

– систематичній участі у силовому розгоні мирних зібрань. Думаю тут посилання на нормативно-правові акти є зайвими.

Вищевказаний перелік абсолютно не є вичерпним, але знову ж таки один з найцікавіших моментів є питання вартості таких “розваг” для Геннадія Труханова та його команди.

Як бачимо з показників діяльності КП “Муніципальна охорона” за 2016-І квартал 2018 роки на його діяльність з міського бюджету було витрачено близько 58 мільйонів гривень, хоча за такий же період доходу дане “підприємство” отримало трохи більше 1 мільона гривень.

Станом на 2018 рік кількість лише “комунальних охоронців” (без співробітників Департаменту) складає 226 осіб, тобто фактично бойова рота.

І хоча на папері комунальне підприємство створювалося з метою отримання прибутку від надання послуг з охоронної діяльності, його очевидна збитковість з огляду на “специфічну” зайнятість “охоронців” та вимоги законодавства змусило міську раду в кінці 2017 року підприємство ліквідувати шляхом перетворення у Комунальну установу “Муніципальна варта”, яка не має на меті отримання прибутку та може без обмежень отримувати кошти з місцевого бюджету.

Одразу ж у 2018 році установа, без попереднього опублікування та обговорення проекту рішення отримала з міського бюджету близько 25 мільйонів гривень і отримала Ліцензію МВС на надання охоронних послуг.

Більше того на парковці Комунальної установи поруч з іншими транспортними засобами з’явився цілий БДРМ.

Знову ж таки, відповідно до п. 3.1. статуту Установи метою діяльності Установи є здійснення заходів з охорони майна територіальної громади міста Одеси та профілактика правопорушень на території міста Одеси, однак кожен з нас прекрасно розуміє, що поняття “охорона” ближче до поняття “захист” чи “оборона”, ніж до поняття “напад”, як часто її розуміють співробітники “варти”.

Яскравим прикладом цього у 2018 році стали випадки, коли співробітники КУ “Муніципальна варта” здійснили збройний напад на адвокатів та журналістів та навіть викрали одного з них.

За наслідками вказаних подій на сьогоднішній день декілька з учасників подій завдяки тиску “міжнародних партнерів” та роботи адвокатів отримали статус обвинувачених та перебувають сьогодні на лаві підсудних, що для даної установи є рідкістю, оскільки усі випадки правопорушень за 2015-2018 роки залишилися без належної реакції зі сторони Національної поліції та Прокуратури Одеської області.

Цікаво, що діяльність “Муніципальної варти” стало предметом докладу на нещодавній конференції ОБСЄ у Варшаві.

Підводячи підсумки можна стверджувати, що на прикладі Одеси чітко видно, що ідея створення муніципальних збройних формувань в сьогоднішній Україні приречена на провал та вже породжує свавілля і напряму загрожує  національній безпеці, причому загрожує за наш же з Вами кошт – за кошти місцевих бюджетів.
Будь-який законопроект, що надає місцевим радам можливість створювати “силові органи”, в тому числі проголосований Верховною Радою в пешому читанні законопроект № 2890 “Про муніципальну варту” не має сьогодні навіть стояти на порядку денному та має бути беззаперечно відкинутий. Більше того, практична ситуація скоріше вимагає встановити обмеження для органів місцевого самоврядування щодо утворення суб’єктів охоронної діяльності та використання службовцями рад, їх виконавчих органів та комунальних утворень будь-яких спеціальних засобів.

Источник

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *